Здатність до
самоосвіти незрівнянно важливіша за своїми результатами та впливом на людину,
ніж сама освіта у навчальному закладі. «Вчити самого себе» - девіз кожної особистості.
Але найактуальнішим він стає для педагогів, бо внаслідок їхньої наближеності до
молодого покоління здійснюється безпосередній вплив на розвиток особистості
дитини. Особистісно зорієнтована самоосвіта педагога забезпечує підвищення
педагогічної майстерності, а в результаті – безперервний саморозвиток
особистості самого педагога і його вплив на розвиток особистості учня.
Вже не достатньо бути
на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом, дипломатом,
психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного педагога
передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність
постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються
додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденний
учительській праці.
Самоосвіта вчителя є
основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з
удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом
цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або
колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість,
діяльність якої продуктивна і творча.
Самоосвітню
діяльність педагога можна розглядати як сукупність декількох «само-»:
·
самооцінка - вміння
оцінювати свої можливості;
·
самооблік - вміння
брати до уваги наявність своїх якостей;
·
самовизначення -
вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, усвідомлювати свої інтереси;
·
самоорганізація -
вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти,
планувати, організовувати робоче місце та діяльність;
·
самореалізація -
реалізація особистістю своїх можливостей;
·
самокритичність -
вміння критично оцінювати перевагу та недоліки власної роботи;
·
самоконтроль -
здатність контролювати свою діяльність;
·
саморозвиток -
результат самоосвіти.
Шляхом досконалої організації
самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність
педагога і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків,
колег. Таким чином, творчо працюючий педагог сам собі створює особистий імідж.
Як же раціонально
спланувати самоосвітню діяльність, щоб мати дійсно ефективний результат?
Проблема самоосвіти педагога в контексті його професійної самосвідомості
має поступальний рух.
Самоосвітня
діяльність педагога включає:
o науково
– дослідницьку роботу з проблемою;
o вивчення
наукової, методичної та навчальної літератури;
o участь
у колективних і групових формах методичної роботи;
o вивчення
досвіду своїх колег;
o теоретичну
роботу і практичну апробацію особистих матеріалів.
Самоосвіта педагога
не повинна зводитися до відновлення знань, якими він оволодів у вузі, мова йде
про ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями,
пошук нових напрямків у методиці та організації навчально-виховного процесу,
розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають
утруднення в практичній роботі.
Велику цінність для
формування вміння адекватної самооцінки представляє взаємовідвідування уроків.
Під впливом суджень колег педагог по-новому оцінює методи, прийоми, які
використав на уроці, оцінює зміст уроку. Педагог конструює урок, проводить,
аналізує його, підбиває підсумки. Тому серед багатьох факторів, що визначають
успіх роботи педагога, головним є потреба й уміння аналізувати свою діяльність і
діяльність своїх вихованців. Тільки аналіз і самоаналіз уроку забезпечують
творчий підхід до навчання, розумний розрахунок і високе мистецтво.
Результат самоосвіти
може подаватися у різній формі:
-доповіді, виступу на
семінарі, педагогічній раді, методичній комісії;
-методичного
посібника;
-статті до фахового
видання;
-дидактичного
матеріалу;
-науково-методичної
розробки;
-проекту;
-методичного чи
діагностичного кейсу тощо.
З появою в роботі
педагога комп’ютера та Інтернету значно підвищуються можливості педагогічної
самоосвіти. З`являються нові теми, цікаві завдання та способи їх розв’язання,
нові способи самореалізації, що з`явилися у педагога через появу нових засобів
самоосвіти:
·розробка електронних
уроків, посібників тощо;
·розробка пакету
тестового матеріалу в електронному вигляді;
·комплект
дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;
·розробка комплекту
роздаткового матеріалу з предмета;
·створення
термінологічного словника з предметної теми, розділу;
·розробка навчальних
проектів;
·проект особистої
методичної веб-сторінки;
·база даних питань і
задач з предмета;
·створення
електронної бібліотеки творів художньої літератури згідно програм.
Інтенсивний розвиток
інформаційних технологій змінює умови самоосвіти: педагог, який іноді не має
належної літератури для професійного розвитку, наразі має сучасний засіб
отримання та переробки, творчого використання здобутої інформації. Інтернет з
його можливостями значно розширює можливості самовдосконалення педагога.
Інтернет з його можливостями спілкування по електронній пошті, участі в чатах,
форумах, майстер-класах, тематичних відеоконференціях, вебінарах, семінарах
сприяє віртуальному об'єднанню груп людей за інтересами. У мережі створюються
професійні об'єднання і спільноти, які, професійно спілкуючись, мають
можливості вдосконалити свої знання, використати їх на практиці, обговорити з
колегами ті проблеми, які їх хвилюють тощо.
Мережеве педагогічне
співтовариство (віртуальні методичні об’єднання, клуби за інтересами, творчі
групи тощо) – це віртуальне відкрите об’єднання, яке може забезпечити
різноманітні сфери діяльності педагога: підготовку до уроків, спілкування з
колегами, вирішення психологічних і педагогічних проблем, консультації з
професіоналами, самоосвіту, можливість реалізації творчого потенціалу.
Отже, процес
самоосвіти є оптимальним шляхом формування професійної компетентності педагогів за умови, що вона –
не самоціль педагогів, а сходинка для досягнення вищого покликання вчителя -
учити дитину. Тож можна зробити
висновок, що самоосвіта педагога посідає особливе місце в системі формування
його професійної компетентності. А завдання методичної служби училища полягає у
подальшому стимулюванні мотивації самоосвіти педагогів і постійному оновленні
знань, забезпеченні умов для розкриття педагогічного потенціалу
педагогів, їхньої професійної компетентності.
